Себбе

П’ятнадцятирічний Себбе живе зі своєю матір’ю в тісній квартирі, де панують не лише нестача простору, а й відчуженість. Хлопець, замкнений і сором’язливий, щодня стає об'єктом для насмішок у школі, а вдома стикається з холодом і байдужістю своєї матері. Втомлена від власних розчарувань, вона часто перекладає провину за зламані мрії на сина. Проте, попри всі труднощі, Себбе не може не любити її, намагаючись приховати, як ранять його слова та мовчання. Єдине місце, де він відчуває справжню свободу — місцеве звалище. Серед куп металолому та викинутої техніки хлопець знаходить заспокоєння і сенс. Розбираючи старі пристрої, лагодячи поламані механізми та створюючи нові конструкції з уламків, Себбе наче намагається відновити свій власний світ. Тут, серед викидного, він знаходить себе, мріючи про краще майбутнє.