Одинадцяте вересня. Звіт комісії Конгресу

Поліція безперервно відводила людей на північ, все далі від Всесвітнього торгового центру. На сусідній вулиці я натрапив на двох чоловіків, які лежали на асфальті в калюжі крові під обширною металевою конструкцією, що впала. Поблизу метушилися медики, а навколо людей заполонили натовпи. Сирени безперервно розривали повітря, і кожні кілька секунд мчали автомобілі з мигалками. Раптом у натовпі пролунало перелякане зітхання — з одного з багатоповерхових будинків вниз летіла людина. За кілька митей до неї приєдналися ще кілька, один за іншим, не зважаючи на висоту — 90-й поверх. Кожен з них падав повільно, наче в часі застиг, намагаючись зловити повітря руками і ногами, перевертаючись у нелюдській позі. Цей жах здавався вічністю, немов не мав кінця...