Кисень

Молода жінка відкриває очі в замкнутій просторі і відразу відчуває жах. Її переслідує страх: вона ненавидить це відчуття, коли людина немов похована заживо. Навколо неї – дроти, на руках – напульсники, а поруч таймер, що показує кількість кисню в повітрі. Це кріогенна камера, призначена для медичних експериментів. Паніка охоплює її, і рівень кисню стрімко падає. Жінка відсторонюється від датчика, не розуміючи, хто вона і чому тут опинилася. Сльози заливають її обличчя, адже пам’ять безжально пустує. Раптово лунає телефонний дзвінок. Вона відповідає, і голос із динаміка повідомляє, що є сили, які не хочуть, щоб вона згадала своє минуле. Пропонують допомогу, але з чого почати? Жінка намагається не думати про показники кисню, зосереджуючись на диханні. Часу обмаль. Спогади – її єдина надія на порятунок. Крики виявляються марними: ніхто не почує. Лише біла лабораторна мишка, що сидить поруч. Що таке ховається у її пам’яті, що ті, хто закрили її тут, так не хочуть, аби вона згадала?